1. Нижченаведені нотатки носять характер попередніх тез і містять деякі загальні міркування, підкріплені конкретними прикладами, без претензій на повноту. Це, швидше, підходи до структури відповідної голови у більшій роботі з російської історичної лексикології, ніж сама структура. Зрозуміло, щось із запропонованого мною можна було б використовувати і при безпосередній роботі над головою праславянском спадщині. І все ж зараз здається важливіше звернути особливу увагу на труднощі розкладки "по поличках", часом перевищують саму потреба подібної розкладки. Тому доречно говорити про широту, про необхідність широкого (не вузькопрофесійного) підходу. Мене підтримує надія, що тільки на цьому шляху можна знайти новизну та свіжість погляду, яких інші скептики, схоже, вже не чекають від російської історичної лексикології.
Справді, існують звичні антитези, і я можу зрозуміти людей, непоганих працівників, які працюють в звичному руслі і не дуже схильні ускладнювати собі своє наукове життя. Але, з іншого боку, досвід цього самого життя і роботи часом волає зламати блокаду умовностей, бо всі межі і протиставлення умовні. Це повною мірою відноситься до тих, з якими працюємо і будемо працювати ми. Дозвольте перелічити. Історичне - описове (коректний опис часом містить більше історії, ніж "історичний нарис" з прикладами різної датування, дуже часто статичними або еволюційно далеко не повними). Далі, лексикологія і лексикографія (їх практичне протиставлення штучно, по суті перед обома стоїть мета коректного опису значень, все інше - деталі). Протиставлення історичної лексикології та етимології в значній мірі - термінологічна надмірність (і етимологія давно цікавиться не одним коренем, а всім словом, його вживанням, семантичним і словотворчим розвитком). Також в чималому ступені штучно протиставляти історичну лексикологию і історичне словотвір як різні дисципліни (кожен, хто серйозно займається одним, обов'язково займається і іншим). Те, що протиставлення літературного та діалектного в історичній лексикології багато в чому знімається, думаю, зрозуміло (хоча на практиці - далеко не завжди, причому ряд слів діалектних, іноді-жаргонних, просторічних ризикує прірву з поля зору дослідження). Тут доречно згадати і протиставлення дописьменное - письмове, згадати з тим, щоб спробувати пом'якшити його гостроту, безумовну в очах фахівців з історичної лексикології. Постулат єдиної і безперервного історії мови і слова для нас все-таки важливіше. Далі нам ще доведеться повертатися також до цієї умовності. Певна толерантність в тому, що стосується перерахованих далеко не абсолютних понять і термінів, думається, зробить нас воспріїмчивєє до досвіду інших дисциплін і взагалі до всього того, що зветься інтердисциплінарний обміном.
2. Проблема адекватності опису значення, включаючи ризик, викликаний невдалою записом значення слова, займає мене давно. Ось перший приклад, коли дефектність опису, неповне знання лексичного гнізда призводять до того, що і лексиколог, і лексикограф втрачають слово, до речі, слово живе і до того ж - в умовах сучасної багатющої писемності: козуля, назва малого оленя. У словнику Даля немає козуля, є козуля, явний плід помилкової етимології (або - зрадливої записи?) У зв'язку з коза, з яким наше козуля якраз не пов'язано, воно родинно дієслову чесати, що стосовно до малого оленя означало 'зчісувати (скидати) роги '(4-томний словник дає козуля ... див. козуля). Цією лексикографічної лакуни не уникнув і Етимологічний словник Фасмера, в ньому відсутні і косуля, і козуля, і наш Етимологічний словник слов'янських мов (ЕССЯ), і тільки в доповненнях і виправленнях до 2-го видання Фасмера (Фасмер2 III, 830) я зміг виправити свою помилку, про що і повідомляю також зараз, оскільки мова йде про старий, мабуть, ще праслов'янської слові, що входить до словникового складу також сучасної російської мови, але в силу ряду негативних обставин вкрай бідно засвідченому (СлРЯ ХI-ХVII ст. ( 7, 376) відзначає теж тільки омонимичное козуля 'вид сохи').
3. Говорячи про праславянском періоді, домовимося не піддаватися змішання двох термінів - "праслов'янський", належить до відповідної епохи, і "загальнослов'янський", що відноситься до поширення у всіх слов'янських мовах, незважаючи на слововживання впливової книги А. Мейє "Общеславянский мова" і аналогічний англо- американський термін. Слід мати на увазі, далі, що праслов'янський період аж ніяк не піддається чіткому виділенню, і з прогресом науки (визнання початкової складності мови) справа обертається навіть важче. Власне, пригнічувати це не повинно, тому що всі досліди історико-лінгвістичної періодизації мають, на жаль, здебільшого не мовну, а суспільно-історичну, хронологічну основу. Тут доречно повторити, що мова безперервний, і майже з тим же успіхом ми могли б прийняти, що праслов'янський період ніколи не закінчувався, бо діалекти існували завжди (а не з якогось певного моменту, яким було б зручно датувати закінчення праслов'янського періоду і поява цих діалектів ...), просто з плином часу стародавні діалекти перегрупувалися в історичні слов'янські мови. Залишається чисто умовно (і не дуже наполегливо) прідержківаться хронологічній близькості праслов'янського і дописемного.
4. Наші знання про праславянском словниковому складі мають вимушено опосередкований характер, оскільки праслов'янська мова прямо не засвідчений. Подібні знання неминуче піддаються постійному коригуванню і переглядів. Певна умоглядність уявлень виражалася ще й у тому, що з відносно древньої датуванням існування праслов'янської мови (півтори-дві тисячі років тому) умовно пов'язували не тільки невисокий рівень культури праслов'ян, а й порівняно небагатий словниковий склад, з невеликим розвитком абстрактній лексики високої культури. Звичайно, це ходяче уявлення апріорно у своїй суті і віддає певної недооцінкою, так що можливість серйозних наукових поправок тут велика. Разом з тим весь основний спектр людських знань (інакше кажучи - слів-понять) був наявний, і це безумовно відноситься і до праслов'янської спадщини в давньоруській лексиці, більшу частину якої допустимо кваліфікувати як праслов'янську, маючи на увазі при цьому триваюче функціонування, скажімо, в дописьменное , дохристиянської давньоруському (древневосточнославянском) в принципі все того ж сукупного словника, який охоплює всі ті ж лексико-семантичні групи: людина і все, що пов'язано з людиною, його життям, родом, суспільством; будинок, житло, найпростіший господарський обіг, одяг, їжа , питво; навколишній світ, природа, тварини і рослини (дикі й культурні); землеробство, скотарство, ремесло; уявлення про час, простір, кількості; релігійні уявлення. Цей узагальнений перелік, зрозуміло, лише приблизно окреслює праслов'янський фонд російської та давньоруської лексики і при спеціальному розгляді підлягає подальшій деталізації.
5. Праслов'янська лексичний фонд російської мови не перебував незмінним; він жив, "змінювався, залишаючись самим собою", як і сама мова. Його продуктивність, виразні потенції не вичерпані і зараз. Незважаючи на постійні контакти з іншими мовами і вплив цих останніх і які стоять за ними культур, фондові поняття досі нерідко позначаються лексемами ще праслов'янської давнини. При цьому серед них ми знаходимо і такі російські терміни високорозвиненої культури, як наука, завод, верстат, літак, потяг, палуба, судно, корабель. Все це праслов'янські слова. Ясно, що палуба сучасного лайнера не має нічого спільного ні з лубом, ні з луб'яних будкою, масштаби семантичної еволюції цих слів чудові. Якась аналогія при цьому може бути проведена з тією обставиною, що спеціальні галузі сучасної науки і техніки нерідко черпають свої терміни з лексики народних говірок. Обмежуся прикладом слова колт, яким археологи позначають копалини жіночі прикраси-підвіски. СР діалектне (північ., Печор., Псков.) ко'лткі, колткі 'мн. . Металеві сережки з підвісками (або видовженої форми) '(СРНГ 14, 195), похідне від діалектного ж колтат'' базікати '. Випадок видався мені цікавим, тому що це одночасно і лексика праслов'янської давнини.
6. Допоміжна (зрозуміло, не єдина) методика визначення, виявлення праслов'янського лексичного фонду в словниковому складі давньоруської мови може бути наступною. Ми маємо можливість зараз соположіть існуючі словники давньоруської мови і наш Етимологічний словник слов'янських мов. Праслов'янська лексичний фонд (вже вийшов 21 випуск від А до N, відсутня частина алфавіту представлена в картотеках відповідного академічного відділу). Прагнення істориків мови розглядати як найдавнішої ту частину давньоруської лексики, яка відображена в найдавніших російських письмових текстах, по-людськи зрозуміло, але таку точку зору не можна абсолютизувати, тому що це було б у кращому випадку наївністю. Доводиться багато разів повторювати, що факт письмової фіксації слова - це часто-густо випадковість. Перша фіксація і виникнення слова збігаються вкрай рідко, хоча в науковій літературі часто виходять саме з презумпції єдності цих двох актів. Доцільно тому говорити про праслов'янської основі російського словникового складу в цілому.
7. Погляди на праслов'янська мова та її словниковий склад поступово змінюються. До недавнього часу панувала думка, що до прамови возводимо тільки те, що засвідчено у всіх або кількох споріднених мовах. Власне, цим і пояснюється перевагу попередніх поколінь вчених, що віддавався терміну загальнослов'янський, нині застарілому. Поволі накопичувалися спостереження і доводи на користь того, що праслов'янська мова взагалі не міг існувати як бездіалектний, якщо розуміти його як реально існуючий живу мову. Так виникла ідея праслов'янського лексичного діалектизми, до якої причетний і автор цих рядків. Це була потрібна ідея, відразу лібералізований і наукову думку, і активізувати значний фактичний матеріал, який, як у таких випадках буває, вже був у чималій кількості, але як би лежав під спудом. Адже фактично діяв своєрідний заборону на те, щоб вважати праславянізмом очевидно давнє освіта, якщо воно відоме тільки з однієї мови або (Боже, збав) тільки з частини діалектів цього одного-єдиного мови. Збереглося вплив теорії родовідного розвитку. Все це штучно спрощувало наші теоретичні уявлення про незмірно більш складної мовної дійсності. Визнання початкової полідіалектності в рамках будь-якого мовного (у тому числі - праязикових) єдності багато поставило на свої місця. У цій ситуації природно прозвучало і положення про автономність праязикових станів лексики кожного слов'янської мови в окремо і праславянском лексичному диалектизме. Сказане прямо відноситься до питання про праславянском лексичному спадщині в (давньо) російською словниковому складі. Потрібні були додаткові критерії, необхідність регулярного залучення даних порівняльного мовознавства, етимології, оскільки праслов'янський лексичний діалектизм (локалізму, регіоналізм) обмеженого поширення, не будучи підтверджено даними інших слов'янських мов, виявляв нерідко підтвердження (етимологічні відповідності), а іноді - повні лексичні тотожності в інших споріднених індоєвропейських мовах. Цей напрямок обіцяло не тільки етимологічні знахідки, але (що, мабуть, не менш важливо) нові підходи до цікавить нас тут проблеми: склад праслов'янського словника [1] і всередині цієї загальної проблеми - більш спеціальна, про праслов'янських диалектизмах російського словника. Тоді, тридцять років тому, я зробив першу попередню вибірку етимологічних випадків цього роду на основі словника Фасмера. У цей перелік з кількох десятків лексем, що не претендує, як це зараз очевидно, на вичерпність і повноту, увійшли слова: Бугу "низький берег річки ', бугор, вазнь (др.-рус.)' Щастя, удача ', вебліца' черв'як ', Верпа (др.-рус.)' рові, грабую ', волміна (др.-рус.), назва дерева, горобець, горобець' мотовило ', Глудіо' брила, кім ', глудкій' гладкий, слизький ', дук 'ямка', Емін 'запас хліба', йорж, жень 'бортницьких ремені', свербіж, Клек 'жаб'яча ікра', клипать 'кульгати', комель, лЬк' (рос.-цслав.) 'залишок', пелюстка, лігозіть 'плутати нитки при ткання ', Мизгирь' павук ', мьшел' (др.-рус.)' набуток ', клуня, полон' гниль ', жито, притулок, ютіть, затишок, ружь, ружа' зовнішність ', свігать' ганятися, поспішати, бігати ', похмурий, вудити' зріти, наливатися (про зерно) ', умо' розпочата тканина ', ушь (др.-рус.)' чортополох ', жердина, спритний, луг, яглий. Як видно, тут представлені слова загальнонародної російської мови, давньоруські слова і слова діалектні, для стислості ніяк не виділені. Семантичний спектр наведених слів дуже різноманітний. Залишається сказати, що Неменший перелік у згаданій доповіді дан з праслов'янським діалектизмами білоруської лексики, а це має пряме відношення до праслов'янської фонду лексики давньоруської мови, загального предка російського, білоруського, українського мов. Цілком очевидно, що, поставивши питання про праслов'янських диалектизмах української мови, ми теж, як кажуть, повернулися б не з порожньою мережею. В українському словниковому складі, в старих текстах і народних говорах, теж чимало праслов'янських старожитностей, взяти хоча б таку велику знахідку того ж часу, як давньо-південно-западнорусское (загальне для староукраїнського і Старобілоруська) зеремя 'боброва колонія', при всій своїй ізольованості у слов'янському, впевнено реконструюється як праслав. діал. * Zerdme, / /-mene (корінь той же, що в зарод-зород) і навіть - як и.-е. * Gherdh-men-. Важливість цієї лексичної ізоглоси підвищується тією обставиною, що власне великоруському слово зеремя невідомо. Нехудо мати на увазі положення, що східнослов'янський ареал в більшій своїй частині - типова зона експансії; отже, апріорі тут треба припускати в першу чергу збереження [периферійних] архаїзмів "[2]. Цікавий праслов'янський діалектний випадок, що об'єднує всі східнослов'янські мови, є рус . коромисло (діал. коромисел), укр. коромисел, блр. каромисел - слово, невідоме іншим слов'янським мовам, але безумовно древнє, навіть етимологічно важке. Не так давно виявили своєрідне відповідність, з іншого щаблем кореневого голосного, у залишках мови балтійських слов'ян - кашуб. charmesle 'дерев'яні коромисла', тобто на інший периферії слов'янства.
Зрозуміло, і порівняно-лінгвістичний (етимологічний) метод не всемогутній, і не всякий діалектизм, навіть старий, обов'язково сходить до праслов'янської давнини. Все це необхідно мати на увазі, вирішуючи завдання реконструкції праслов'янської стану прарусской лексики. Не можу не згадати тут з теплим почуттям про те воістину молодому ентузіазмі, з яким відгукнувся на ідею автономності праслов'янського стану лексики кожного слов'янської мови і ідею праслов'янського лексичного диалектизма Ф.П. Філін в останні вже роки свого життя. Любовно видана посмертна добірка його робіт під назвою "Історична лексикологія російської мови. Проспект" [3] - хороше тому свідоцтво. Зрозуміло, це стало лише продовженням власних давніх інтересів Ф.П. Філіна до історичної діалектології і стародавньої діалектної лексики, якої у його капітальної книзі "Походження російської, української та білоруської мов" [4] відведена добра сотня сторінок.
8. Резерви найбагатшою стародавньої писемності вичерпними, особливо, якщо інтереси дослідника звернені в дописьменное час. Тут вступають у силу непрямі резерви, в тому числі письменність на інших мовах. Правда, можливості поглибити історію давньоруської лексики таким шляхом досить жалюгідні, і випадки на кшталт глоси rex Boz, яку можна прочитати як rex (лат. 'король, цар') =* vozhь / vozь (прарус. 'вождь') (Йордан, Getica, про владику антів, згадано у зв'язку з готсько-слов'янської війною IV ст.), зустрічаються рідко. Набагато більше інформативний інший резерв реконструкції древнього стану лексики - ономастика всякого роду (топоніміка, гідронімія, антропонімія, етнонімія). Помічено, що східнослов'янська топонімія і гідронімія слов'янського походження виявляє репертуар лексичних основ, часом відсутніх у відомій східнослов'янської апеллативной лексиці [5]. Це наводить на думку, що спочатку ці лексичні основи були і в давньоруському номінальною лексичному складі, але потім вибули з нього і збереглися лише на такий периферії словника, якою є ономастика.
Метод реконструкції загублених на апеллативном рівні слів, що орієнтується на виявлення їхніх слідів у топо-і гідронімії, систематично застосовується в мовознавстві інших слов'янських країн. Так, наприклад, праслов'янське слово * sosna відсутній у словниковому складі південнослов'янських мов [6]. Проте це слово виявляється на южнославянском ономастичного рівні - в македонської топонімії [7]. І таких випадків, коли в ономастиці вдається виявити всі ще живі залишки лексем праслов'янського і старослов'янської (древнеболгарского), там чимало. Аналогічну ситуацію ми зустрічаємо і в східнослов'янському. Найбільший інтерес представляють випадки на кшталт нижченаведеного.
Дослідники звернули увагу на топонім Плоту у Воронезькому краї, одночасно зазначивши, що відповідний апеллатив у місцевих говірках російської мови не відзначається, хоча в словнику Даля зафіксовано плоту в значенні "яр 'з позначкою" воронезьке "[8]. Насправді місцеве і водне назва Плоту поширене дещо більш широким - також у орловських і тульських місцях, пор. досить численні випадки у Верхньому Поочье: Плоту, Старицька, Іржава, Довга, сороче, Черемоченская Плоту [9]. Сюди ще річкові назви Бутежская Плата, Лещинська Плоту, Гнила Плоту, в басейні Сейму. Вживання в поєднанні з різними визначеннями (див. вище) свідчить про колишню апеллативном статус назви Плоту; про те ж, зі свого боку, каже річкове назва Двеплота (поєднання з числівником) у Верхньому Поочье. Так що перед нами колишньої апеллатив * плота, в існуванні якого і Даль був не дуже впевнений, забезпечивши його, з одного боку, наголосом, а з іншого боку - знаком питання. Хоча ареал цього зниклого слова дещо ширше Воронезького краю, все ж очевидна його регіональність. Входить явно сюди ж річкове назва Пополта, теж у Верхньому Поочье, дозволяє поставити питання про реконструкцію для нашого * плоту праслов'янської форми * рl'tа та включення його до лексичне гніздо слова пліт 'засіб пересування по воді ", з подальшим спорідненістю з плисти, пливу, що загалом природно для позначення водного струму або русла. Таким чином, уважний розгляд ономастического випадку привело нас до виявлення потенційного праслов'янського диалектизма * рl'ta, без якого було б неповним гніздо * рl't' (пліт), гніздо досить архаїчне і руйнується (так, для мотивування віднесення до нього слова плоть, * рl'tь потрібно вже етимологічний коментар: 'тіло, шкіра' із первісного "наплив, наплив, НАТЕК ').
9. Проблема руйнування лексичних гнізд надзвичайно цікава для історичної лексикології, але перш ніж приділити увагу різним її випадків, я б хотів коротко вказати на цікавий район, куди нас привів випадок Плоту: Оксько-Донська рівнина, середній Схід Стародавньої Русі, незмінно притягує шахматовскую інтуїцію. Залишаючись у рамках проблематики історичної лексикології, потрібно сказати, що саме на Верхньому Дону (почасти - на Сіверському Дінці) спостерігається деяке скупчення визначено давньоруських, слов'янських гідронімів стародавнього виду, але без опори в існуючій апеллативной лексиці: Знову (також у посем), Калитва, Ідолга, Щігор, Іловай, Московія Ряса, Ізлегоща, Разлатая (балка), Толотий, Стубло (останні два - по Сіверському Донцю) [10]. Українсько-російська черезсмужжя тут для нас неактуальна; мова йде про утвореннях загальної давнину, хоча й виразно регіональних.
Таким чином, у велику програму російської історичної лексикології, в розділі про праславянском спадщині, мають увійти також етимологічно вивірені відомості про фондову ономастики (топонімії, гідронімії, антропонімії, етнонімії). Можна сперечатися про обсяг поняття фондова ономастика, хоча в цілому воно представляється інтуїтивно достатньо ясним. Мова може йти про архаїчний, непродуктивному шарі утворень. Як вже було показано, ономастика тут важлива не сама по собі, а як резерв для виконання основного завдання. Руйнуються, лексичні гнізда виявляються часом на стику апеллативной лексики і ономастики. До згаданої вище фондової ономастиці належать, наприклад, назви Москва, Тула, є споконвічно слов'янськими (інші етимологічні версії для Москви викликають у мене зараз сумнів) і разом з тим - регіональними, вятичских включеннями в східнослов'янський ономастический ландшафт. Випадковий факт досить пізньої хронології письмової фіксації назв Тула, тульські Україні не заважає нам принципово пов'язувати цю назву з приходом в'ятичів (результат I тис. н. Е..) Та з древнім лексичним гніздом тул 'футляр для лука', тил 'задня (м'ясиста) частину ". Гніздо це надзвичайно розгалужене семантично, самобутньо в плані словотворення, фонетики, морфології. З назвою южновелікорусской Тули пов'язують - більш-менш коректно історично і етимологічно - первісну ідею притулку, укриття ("місце, де можна притулитися '). Можна впоратися у Фасмера, на слово Тула. Безвідповідальні публічні міркування історика Л.М. Гумільова про те, що назва міста Тули - від імені татарської ханши Тайдули (так!) [11], з наукою нічого спільного не мають, на жаль. Далі, сюди ж, крім тулить 'вкривати, поміщаючи, втискаючи кудись ", належать тулуб, др.-рус. тулово, але також і кожух / б, тулія (головного убору), старе префіксне складання сутулий. Основна ідея заповнення ємності, розростання плоті представлена в дієслові титі, при всій самостійності семантики та вивіреності побіжно перелічених нами утворень на-л-, досить добре відомих різних слов'янських мов і не перестають дивувати своїм словотвором, пор. сюди др.-рус. тилЬснь, тильснь - про тупому кінці зброї. Але проблем, пов'язаних з цим гніздом, набагато більше. Тут досить багато - теж стародавньої - лексики, виробленої іншими способами від того самого кореня, пор. тук (з суф.-к-), звідки огрядний, далі - отава, з прадавнім словотворчим подовженням кореневого голосного. Наше чудове кореневе гніздо, виявляється, містить також бессуффіксние похідні дуже архаїчного вигляду і виразно регіональні, як, наприклад, това в смоленському тексті кінця XVII ст.: Чотири лика сухі риби тови [12]. Назву ще два важливих етимологічно затемнених випадку, що також належать до розглянутого гнізда (обидва вони включені в додатки до 2-го видання словника Фасмера, т. IV): тволага, рос.-цслав. 'Телиця', перш признававшееся темним, тепер досить імовірно пояснюється (* tv-ol-) як етимологічно споріднене тул, тил, титі ('сите тварина'); запропонована етимологія перспективна, оскільки може бути поширена і на широко відоме, але пояснене етимологічно слово тюлень, спочатку, мабуть, * твелень (пор. форму рідкісної російського прізвища Твеленев). Не можна не погодитися з тим, що тюлень теж 'товстун'! Зауважимо, що етимологічний коментар дозволяє констатувати в словах тволага, тюлень лексичні діалектизми праслов'янського освіти (іншу точку зору представляє І. Г. Добродомов, який, слідом за О. Пріцак, бачить у тволага тюркизм, що ускладнюється, однак, гипотетичностью деяких тюркських проміжних ланок , а також наявністю апофоніі тволага: * твелень на слов'янському грунті). Ну, і останній невеликий, але явно повчальний приклад, один з тих, повз яких легко пройти не помітивши, тоді як він має пряме відношення до реконструкції загублених лексем, явно розташувався на стику ономастики і апеллативном лексикону і перш за все - відноситься до того ж чудовому гнізда з коренем тул-. Серед гідронімії Оксько-Донський рівнини мою увагу привернуло назва Вовча Тулава (матеріал дисертації Паніна, див. вище). Знаючи польський дієслово tulac sie, 'бродити, бродяжити, ходити без прістаніца', неважко помітити, що Тулава має вигляд віддієслівного похідного, але такого дієслова * тула в російській немає. Можна висловити обережне судження, що або дієслово цей спочатку існував у мові східних слов'ян, або (як і ряд інших елементів, включаючи місцеве назва Тула) він був занесений на Оксько-Донську рівнину давніми лядські предками в'ятичів.
Випадання слова із словникового складу складається часом химерно; легше його констатувати, ніж пояснити. І якщо б не недвозначні свідчення ономастики, ми б втратили всі сліди слова, хоча мова іноді йде про слово як ніби помітному і конкретному, що стоїть в чіткому словотворчому ряду, як, наприклад, * обіток (пор. відоме ужиток), відновлюване нами на базі місцевого назви Обіточна коса, на північному березі Азовського моря, сюди ж річка Обиточка на середньодніпровської Лівобережжі (див. відповідне доповнення в російських виданнях словника Фасмера).
10. Таким чином, як і в нашій збитковою економіці, головна проблема, яка охоплює всі, мабуть, інші, - це наші втрати і як їм протистояти. При цьому масштаби цих втрат можуть непомітно переростати рамки вузькопрофесійних інтересів і обертатися нашими загальнокультурними втратами. Це буває, коли засоби масової інформації, по суті заохочувані поверховістю наших філологічних суджень, займаються подальшим тиражуванням наших помилок, нашого не дуже точного словообразовательно-семантичного тлумачення слова. Такий випадок, що збагнув нас з хорошим давньоруським і праслов'янським словом ізгої. Відомо, з яким значенням в першу чергу слово ізгої асоціюють сучасний журналіст, політик, взагалі - "маса" грамотних людей. Упевнений, що всі вони, у згоді з сучасною лексикографією російської мови, назвуть значення 'зацькований, відщепенець'. Позначився, безумовно, авторитет Даля, див. 2-ге вид., Т. II, 19: ізгой м. старий, 'ізверженец? виключений з рахунком неписьменний попович, князь без князювання, володіння; проторгувалися гість (банкрут), не сплачує подавачів '. По суті, Далю не можна відмовити в коректності, своє тлумачення 'ізверженец' він дає під питанням, як побачимо, виправдано. Срезневський у своїх "Матеріалах" занадто коротким. СлРЯ XI-XVII ст. (Вип. 6, 138) досить обережний, але в цілому співзвучний з Далем, акцентуючи значення відриву від своєї спільноти. Я вже писав про те, що при описі значення (а заодно і при семантико-етимологічної реконструкції) слова ізгої доцільно піти шляхом більш уважного обліку семантики безпосередньо мотивуючих дієслів - др.-рус. зжиті 'витратити, витратити на існування';, рос.-цслав. іждівітіся 'витратитися'. Схоже, що ізгойство означало певне забезпечення, утримання. Адже і Далівському тлумачення інформативно в зазначеному сенсі, на що мало звертали уваги: "не платить податків" містить в собі момент утримання, як би пільгу, а не відкидання перш за все. Звичайно, не можна не бачити того, що ізгой - слово книжне, не народне, хоча і побудована за стародавньої моделі, з-о-вокалізму кореня. До кінця важко виключати вплив зразка грецьких ek-trepho 'вигодовувати', ek-tethrammenos 'вигодуваний' [13].
11. Одвічна проблема співвідношення писемної історії слова і його повної історії, питання про те, яка частина цієї повної історії залишилася (відбулася) за межами власне письмового відрізка, дозволяє поняття "дописьменности" застосовувати більш гнучко, індивідуально і того ж іноді - до слів пізніх періодів. Так, слово Домострой засвідчено лише в якості назви відомої книги, кодексу домашнього господарства і права. Є підстави припускати фігуральне вживання початкового загального імені діяча * домострой (не засвідчено), занадто нагадує кальку з грец. oikonomos 'домогосподар' і функціонально відмінного від відомого доморядник. СР аналогічну долю - від імені діяча (апеллатив) до назви книги: Назіратель. Звичайно, тут мова зовсім вже не йде про праслов'янських утвореннях, але навички, набуті при аналізі останніх, можуть принести користь і у випадках з більш пізніми новоутвореннями.
12. Розмірковуючи над контрастивний (порівняльним) визначенням завдань історичної лексикології, конкретно - над порівнянням історичної лексикології і, скажімо, історії культури за даними мови, відразу бачиш підтвердження того, що історичну лексикологию відрізняє принципова установка на якомога більш повну інвентаризацію лексичного складу в його розвитку і функціонально -семантичної класифікації. У той час як історія культури націлена на розкриття духу культури та - при більш вибіркової установці щодо лексичного складу - на виявлення ключових слів [14].
Повна інвентаризація словникового складу в позначених параметрах - це програма-максимум, але, питається, яку іншу гідну завдання повинна висувати академічна російська історична лексикологія. Тим більше що до цих пір таке завдання не тільки не вирішувалася, але й не ставилась - ні книга Черних, ні книга Кипарского, ані будь-яка інша не переслідували цю мету у повному обсязі. Книга П. Я. Черних "Нарис російської історичної лексикології. Давньоруський період" (МДУ, 1956) була представлена самим автором як перший досвід російської історичної лексикології, за висновком рецензентів, додамо, - малоудачной досвід. "Нарис" Чорних цілком належить своєму часу з його комплексами: боязнь запозичень, звідси (а також з інших причин) - багато помилкових етимології, явно недостатній облік світової славістичної літератури. Автору властиві помилкові прямолінійні судження, у дусі тих, які ми вже розбирали вище, скажімо, форма * вЬта (при похідному гілка) не існувала, тому що не засвідчена в писемності (але СР укр. Вiта, що говорить про реальність прарусской * вЬта) . Коротко кажучи, це не був світовий рівень і для своїх, 50-х, років нашого століття [15]. У іншому слід відзначити в книзі великий розділ "Общеславянский словниковий фонд і його розвиток у давньоруську епоху", після чого словниковий склад розглядається по головних семантичним групам (людина, люди, термінологія спорідненості, тваринний світ, природа, праця, матеріальна і духовна культура), повідомляються певні відомості про відмінності східнослов'янської лексики від лексики інших слов'янських мов і про лексичних відмінностях давньоруських діалектів.
На жаль, занадто схематичним і тому незадовільним довідником виявилася і набагато ближча до нашого часу книга Кипарского, якщо говорити, так би мовити, про основні віхи [16]. "Розвиток словникового складу" - так назвав Кипарський свою історичну лексикологию - займає об'ємистий том III його "Руської історичної граматики". Головне своє завдання автор, судячи з усього, вбачав в охопленні матеріалу, що призвело до надмірної, "алфавітній" (як, пам'ятається, зауважив з цього приводу Ф. П. Філін) манері викладу, що забезпечує прозорість, але майже без апарату. Матеріал розпадається на головні рубрики: Споконвічні слова. Запозичені слова. Новоутворення на російському грунті. Суфіксальні освіти. Префіксальний освіти. Відставки. Розділ споконвічних слів починається з "російських слів індоєвропейського походження (вік-близько 3500 років)", далі йдуть "російські слова балто-слов'янського походження (вік - мінімум 2500 років)", "російські слова праслов'янського (загальнослов'янської) походження", і читачеві як б пропонується однозначно повірити і в існування балто-слов'янської єдності і в ці абсолютні дати, абсолютність яких не дуже правдоподібна. Усередині кожного такого підрозділу членування однотипно: Тіло людини. Спорідненість і статеве життя. Явища природи. Тваринний світ. Рослинний світ. Види діяльності. Властивості і абстрактні позначення. Матеріальна культура. Техніка. Полегшеність до шкільного рівня пояснюється не тільки прагненням охопити всю історію російської лексики до сучасності, але й - головне - адресованностью цього вузівського підручника неросійського читачеві. Автор не без гордості включив також непристойну лексику, яка, як він спеціально відзначає, не була допущена навіть у російській виданні "Етимологічного словника російської мови" М. Фасмера, а зараз, як ми знаємо, проривається і в белетристику, і на сцену, і у кінематографію. Табу щодо цих російських слів у нас все ж подекуди ще дотримується, тому, наприклад, наш Етимологічний словник слов'янських мов дає цю російську лексику латиницею, щоб не ображати звичаї, але й не поступитися академічної повнотою (мова йде про древніх утвореннях мови) .
Якщо вірити Кипарского, індоєвропейських слів у російській - 454, "балто-слов'янських" - 300, праслов'янських - 420 (тут повідомляється і вік останніх - "мінімум 1500 років"), але оскільки індоєвропейські слова одночасно - праслов'янські (сидіти, рити) всі цифри сумнівні. Кілька грунтовніше в книзі трактуються запозичені слова (пізні запозичення, іноземні слова нашого століття не враховуються). Сумарно розглядаються німецькі, іранські, тюркські, старослов'янські, грецькі, фінноугорскіе, балтійські елементи, а також польські та деякі інші, більш пізні. Стислість викладу посилила неминучий суб'єктивізм і однобічність суджень, при всьому тому, що автор був видатний лексиколог з величезною ерудицією, знанням мов і літератури. Безжалісного устарения не уникла також і ця, загалом корисна робота, що отримала багато відгуків (серед них - працьовита рецензія нашого покійного Г. Ф. Одинцова [17]). Цікаво, що половина книги Кипарского присвячена словообразованию, причому автор налічує більше двохсот російських суфіксів (серед них, щоправда, чимало дублетів або незначних варіантів начебто-анін,-янин,-Чанін або таких суфіксів, які, власне, не можна вважати, особливо з позицій історичного словотвору, ні слов'янськими, ні росіянами:-абельний,-ізація), а також сімдесят (!) префіксів (цифра теж непомірно завищена, якщо врахувати, що в "росіяни" префікси у Кипарского потрапляють навіть компоненти молодих складань прод-, пром- ).
Головне спостереження, яке ми маємо право зробити, - це те, що Кипарський уявляє собі як би одномірне - вертикальне "розвиток російського словникового складу" від індоєвропейської основи і до запозичень нового часу (верхньою межею йому чисто умовно служить 1900-й рік). Інший стратиграфией автор по суті не займається: внесок діалектів побіжно визнається, але в полі зору автора знаходиться практично виключно лексика письмового, літературної мови. У наших очах це концептуальний недолік, і в попередньому викладі ми вже намітили інший підхід, що спирається на постулат початкової діалектної складності, праслов'янські лексичні діалектизми, а також положення про обмеженість письмових свідчень та шляхи по подоланню, заповнення цієї обмеженості. Вертикальну стратиграфію словникового складу треба, по суті, доповнювати горизонтальної стратиграфией, маючи на увазі під нею постійну установку на вивчення древнедіалектних компонентів. Підхід це новий, тому спертися на прецеденти та ще й у масштабі, порівнянному з історичною лексикологією російської мови, важко з тієї причини, що повних аналогів немає. Є, правда, аналогічні нові розробки в області ранньої східнослов'янської топонімії [18].
Цей шлях малохожений не для нас самих. У порівнянних нарисах історичної лексикології інших мов ми знаходимо в основному все ту ж вертикальну стратиграфію. Це можна бачити і по роботі такого досвідченого етимологи і лексикології, як О. Семереньи. Робота, яку я ямею на увазі: О. Szemerenyi. An den Quellen des lateinischen Wortschatzes. Innsbruck, 1989. Кілька вибірковий метод викладу (авторські нові знахідки, а не фронтальне дослідження латинської історичної лексикології), тим не менш, виявляє звичну схему: стародавні успадковані елементи і давні запозичення (з грецької, кельтської, семітського). У Семереньи хід думок свідомо обмежений латинським письмовим матеріалом, тоді як саме специфіка раннелатінского мовного розвитку принципово означає поглинання практично всіх інших древнеіталійскіх діалектів, з переходом (включенням) частини лексики останніх в латинський словниковий склад. Іншими словами, горизонтальна стратиграфія для латинської історичної лексикології особливо актуальна, і в той же час вона недооцінюється, як і в інших відомих випадках.
13. Власне кажучи, об'єктивний матеріал поступово накопичується; я маю на увазі виявлення древніх діалектизмів лексики. Іншого шляху просто немає. Сховищами такий недостатньо поки дослідженої лексики з різних міркувань можуть опинитися в першу чергу не центральні за своїм становищем твори писемності, лексика яких зазнавала певний відбір, а як би периферійні продукти цієї писемності. Загальний закон переважного осідання архаїзмів на периферії виявляється і тут. Такий периферійної сферою виявляється писемність на бересті, в першу чергу новгородські берестяні грамоти (про інших периферійних ресурсах, вже повністю за рамками писемності, ми з деякою подробицею вище говорили на прикладі російської ономастики). У цілому ряді новгородських берестяних грамот читання виділив особливий діалектний ділової термін стародавнього походження - Нам 'відсотки, лихву', звідси прикметник намьний, з індоєвропейськими зв'язками кореня [19].
Звичайно, складність берестяних текстів здатна зіграти злий жарт і з досвідченими дослідниками, наслідком чого можуть виявитися невірне членування на слова, помилкове читання і помилкові об'єкти лексикології та лексикографії - слова та імена людей, яких, швидше за все, не було на світі. Для повчальності - один такий негативний приклад. Мова йде про новгородської грамоті № 481, які відносять до XIII ст.: Поклон'. о (т) ловцакоофиипослиграмотуожекуны. насЬть. інаіміту. арожекаков'. зЬідубодастьлов'та. поляків. змут'. Опускаючи тут першу, щодо однозначно читається, частина тексту, затримаємося на другий, яку видавці членують і читають: "А пиці, каков' Зеид бо (г') дасть тако в'змуть" - "а що стосується жита, то її повернення залежить від того, який бог дасть Зеид улов "[20]. Читання не можна назвати вдалим, тому свого часу було запропоновано інше, здається, більш натуральне і в сенсі конструкції, і в плані реалій: ... а пиці (ім. мн.) како в'зЬіду (ть) бо (г') дасть переділів тако в'змуть 'а жито як зійде, бог дасть лов, так візьмуть'. - Календарний сенс посилання на час появи сходів жита, чіткий гіпотаксис (како. .., тако) - все тут ясно, нічого зайвого. У число зайвих домислів потрапляє і "непашенние ловець Зеид" разом зі своїм мусульманського виду ім'ям, не підтверджуються джерелами [21]. На відміну від нинішнього століття, коли і на Новгородській землі можна зустріти будь-якого роду "ловців", включаючи мусульман, в XIII в. це було там малоймовірно.
14. З попереднього викладу в цілому видно, як різняться в питанні збереження архаїзмів та древніх (праслов'янських) діалектизмів, центр і периферія, причому саме остання нерідко виявляється резервом збереження названих елементів словника. Проте опозиція центр - периферія не тільки і не стільки просторова (найнаочніше ці відносини, дійсно, спостерігаються у лінгвістичній географії, звідки і взято дане поняття), скільки загальномовне. Це означає, природно, що під поняття периферії підпадають різні непрестижні, низові форми мови й мови, в їх числі лексичні, а також такі, які, на ходячому поданням, не мають достатньо шансів на власну історію, переважно асоціюються з пізньої производность, з лексикою сучасного побуту. Два різних приклад подібних недооцінюваних периферійних елементів я хотів би коротко розглянути.
Варто назвати перше з цих двох слів - кирять "пиячити", тобто "пити систематично ', ясно, що нормальною реакцією буде недовірлива усмішка: знайшли, мовляв, праслов'янський елемент. Репутація у цього слова погана, досить дати собі раду в СРНГ 13, 225: кирять "пиячити" (пенз., з позначкою збирача "зі злодійського арго"). Лексика злодійського арго вважається в основному сформувалася з новогреческих, фінських, циганських слів, стародавні ісконнославянскіе елементи для неї не характерні. Але це судження занадто огульно, тому в ЕССЯ 13, 268 поставилися до цього слова-парії уважно, не пішли на поводі у ходячого упередження, і підстави для цього у нас були, пор. блр. керiць 'гуляти, пити' і пол. kirzyc "пити; мочитися '. Я дозволю собі процитувати і далі звідти: "Посилання на побутування в арго, при всій їх можливої справедливості, набувають дезориентирующий характер в тому, що стосується етимології, змушуючи шукати джерело ... в нових запозиченнях ... У Фасмера пропущено. Між тим, одного вказівки на відповідність рос.-р "- м'якого і польського-rz-<r 'достатньо, щоб поставити питання про досить старих відносинах, можливо, ісконнородственних, праслов'янських. На нашу думку, являє собою продовження спочатку нульового вокалізму ..., пов'язаного чергуванням з * kuriti 'палити, диміти'. Останнє значення цілком підходило для експресивного називання дії "пити, пиячити". У арго попало (спустилося) вдруге ". "
Інший приклад - слово орудувати, слово сучасного повсякденного мови, зовні прозоре і тому, здавалося б, малоцікаве. Інтерес до його історії гаситься переконанням, що це - отименние дієслово від сучасного ж іменника знаряддя. Зовні все правильно: figura etymologica орудувати знаряддям, в сенсі 'маніпулювати інструментом ". Однак потрібно і тут придивитися уважно. Дієслово орудувати веде себе все-таки не зовсім так, як личить прямому похідному від знаряддя. У наявності формальні відмінності, а потім цей не дуже вловимий абстрактно-іронічний відтінок дієслова орудувати: 'обробляти свої справи'. До речі, словники його передають погано: 'виробляти дію, виконувати роботу за допомогою знаряддя, предмета; розпоряджатися, керувати; проявляти діяльність, діяти "(4-томний словник російської мови). Схоже, той, хто складав цю статтю, перейнявся упевненістю, що основною є производность від знаряддя "інструмент", порівн. і порядок значень. Правда, у Даля, який навіть помістив, слідуючи своїм принципам, дієслово орудувати всередину статті знаряддя, підозріло зростає, порівняно з сучасним словником, ледь проглядає в останньому абстрактність дієслівного значення: "робити що, управляти ніж, діяти; начальствувати". Далі робиться зрозуміло, що Даль орієнтувався на мову давньої книжності. СР орудоваті 'діяти "(Срезневський II, 708),' звернутися по справі" (СлРЯ XI-XVII ст. 13, 71, в обох словниках один і той же приклад XIV ст.). Тут, як бачимо, немає і тіні значення "діяти знаряддям, інструментом". Втім, не можна не звернути уваги на те, що найдавнішим і першим, по суті, значенням також слова знаряддя в наших пам'ятках виявляється "справа", далі, слідом - 'судову справу' і тільки більш пізніше - 'знаряддя, інструмент ", наявність серед останніх абстрактних слововживань типу знаряддя диявола теж трохи ускладнює картину. Цю картину остаточно ускладнюють (а може бути, вносять до неї ясність?) Інославянскіе дані, особливо - такі красномовні, як польські, де ім'я, етимологічно тотожне нашому знаряддя, - ore, dzie має тільки абстрактні значення - 'звернення, звістка, доручення' і, що важливо, є також етимологічне відповідність нашому орудувати - ore, dowac "діяти, звертатися в чию-небудь користь, клопотати, посередником '. Це підкріплюється і в загальному відомим етимологічним спорідненістю слів знаряддя і ряд, останнє також - 'договір' (Фасмер III, 154). Незаперечна праслов'янська старовину слова знаряддя, при цьому цікаво, що і у тих слов'ян, у кого праслав. * Oro, dьje (або * obro, dьje) отримало значення 'знаряддя, інструмент ", воно раніше мало значення більш загальне" справа "(Bruckner 381). Для нас же зараз не менш важлива закономірна констатація, що й у слові орудувати представлено праслов'янське освіта, історія якого налічує не одну тисячу років.
15. Говорячи про історію слова, ми не раз вже мали нагоду переконатися, що повну історію слова і його значень дописує етимологія. Нам чуже бажання скільки-небудь применшити важливість письмовій історії слова, але, що стосується фондової лексики, яка нас цікавить тут в першу чергу, тобто лексики найдавнішої, часто-густо її семантична історія виявляється в основному відбулася в допісьменний період, а на письмовий період доводиться в такому випадку період відносного спокою [22]. Справді, важко заперечувати у писемності її роль стабілізуючу, тобто імпульс якщо не зупинки семантичного розвитку, то деякого уповільнення його все ж таки від писемності, від кодифікації людських знань виходить. Якщо ми засвоїмо це поняття універсальності і наступності розвитку, думка про те, що в історії мови переважали не абсолютні втрати, а переосмислення, не здаватиметься нам такою вже неприродною. У всякому разі пошуки нібито втраченого явно обіцяють бути в окремих випадках плідними; "втрачене" мовою знаходиться при цьому під інший личиною у мові ж. Так, точку зору про відсутність у слов'янському спорідненого відповідності латинської creo,-are 'створювати, творити ", cresco' зростати" можливо істотно обумовити з посиланням на поведінку дієслова * kresati, особливо в стародавньому словосполученні * kresati ognь, яке слід, мабуть , тлумачити (читати) не 'вибивати, висікати вогонь, іскру ", а" створювати, робити вогонь'. Це припущення підкріплюється вивченням всього слов'янського лексичного гнізда, пор. * Kres' позначення літнього сонцевороту як 'відродження', звідки похідне * kresiti 'оживляти', знову створювати, воскрешати '. З ім'ям * kres' пов'язано древнім чергуванням ім'я * krasa, не взагалі 'краса, красивість', а 'колір життя' перш за все, тобто стосовно до людини, яка була мірою всіх речей завжди, - це "здоровий колір обличчя, рум'янець ', з перенесенням (мабуть, дуже древнім) -' цвітіння рослин "(так в українських та білоруських діалектах) [23]. При цьому має сенс повернутися до вічного питання про історію значення російського прикметника червоний із первісного" гарний "(це одночасно відноситься і до старої назви Червона площа, в Москві). Свої міркування вище про слово краса ми вважаємо за необхідне поширити і на його похідне червоний, древнім значенням якого було не просто (абстрактно) 'гарний', а 'наділений рум'янцем'. Специфіка випадку російського прикметника червоний - в його давню синкретизм значення, в тому, що воно не стільки семантична інновація (в інших слов'янських мовах продовження праслов'янського * krasьn' мають тільки значення 'гарний, прекрасний'), скільки архаїзм ('червоний' в первісному значенні ' кольори життя, рум'яний, червонощокий ').
Не зайве повторити, що можливо точна запис значення і вживань слова - головна точка опори для необхідних подальших екскурсів в предпісьменное стан. Надмірне лексикографічний опис, коли фактом наявності в дійсності написи в одне слово на Гніздовський корчазі X ст. протистоять чотири самостійних словникових позиції в давньоруському словнику XI-XIV ст. (Гороунща (?), Гороухща (?), Гороушна (?), Гороуща (?), Причому зафіксовані дефектні читання, а найбільш ймовірне - посессівная гороуня - відсутня), не можуть викликати схвалення, бо порушено елементарне правило: не слід множити сутностей .
Максимальне використання свідчень писемності не виключає потреби того, що можна назвати емансипацією лінгвістичного дослідження від рамок писемності. Рабська залежність від цих рамок, боязнь за них виглянути загрожує помилками, як і, в свою чергу, неврахування письмових даних. Тут доречно нагадати невірні судження старих дослідників (Черних 1956: не існувало, тому що не засвідчено), та й у нових, молодих дослідників подібних помилок предосить. Я коротенько згадаю свою суперечку з чеським дослідником В. Шауром, повчальний, думаю, ще й тому, що мова йшла там про такому специфічному розділі лексичної реконструкції, як реконструкція дієслівного слова [24]. Не можна так беззастережно ототожнювати, як це робить молодий чеський колега, відносну хронологію мовних форм і "хронологію засвідчених форм", адже в останній завжди можливий елемент випадкового. Скажімо, з факту, що избавити зафіксовано раніше, ніж * baviti, не можна робити висновок, що освіти * baviti, * traviti, * otaviti - суцільно вдруге депрефігірованние освіти. Для цього треба - як мінімум - в упор не бачити в них похідних на-iti від імен * bava, * trava, * otava. Функціональна вторинна взаємозв'язок дієслів (наприклад, каузатівізація * traviti в його ставленні до * truti тощо) не повинна затуляти первинних словообразовательно-етимологічних відносин. Вузький, упереджений погляд на речі здатний затулити нам багато чого, тоді як широта погляду, так необхідна для історичної лексикології через особливого становища останньої, робить воспріїмчивєє до нового в загальній теорії мови, наприклад до тези Куриловича, який прозвучить тут до речі - про те, що " віддієслівні дієслово завжди отименние за походженням ".
Резюмуючи, нагадаю, що спочатку ми звернули увагу на певну умовність звичних антитез: історичне - описову, лексикологія - лексикографія, історична лексикологія - етимологія, історична лексикологія - історичне словотвір, літературне - діалектне, дописьменное - письмове. Крізь ці приватні антитези необхідно бачити, що мовознавство єдине і об'єкт у нього один. Універсально актуальною визнається адекватність опису значення. Після невеликих термінологічних уточнень (праслов'янська - загальнослов'янський) обговорюється характер наших знань про праславянском і життя праслов'янського фонду в російській словнику взагалі. Зважаючи природної неповноти наших знань про праславянском уточнюються методи виявлення праслов'янського, такі наукові поняття, як праслов'янський лексичний діалектизм, і резерви реконструкції, в їх числі - ономастика. Інтердисциплінарного проблема руйнування лексичних гнізд виводить нас на загальну проблему втрат у лексиці та семантиці. Індивідуальний підхід до слова дозволяє говорити про індивідуальною "дописьменности" слова, у тому числі пізнього. Правомочним говорити про встановлення історичної лексикології на повну інвентаризацію, однак при цьому стратиграфія вертикальна (власне історична) повинна доаолняться горизонтальній (разнодіалектной) страгіграфіей. Концепція історичної лексикології одного лише літературної мови зайво стерильна і нежиттєвим. Неухильне об'ектіное накопичення матеріалу схиляє до більш життєвої концепції в рамках всієї мови. Ці більш широкі рамки несуть не ускладнення, а більш широке бачення, більш адекватне застосування положень загальної теорії мови, включаючи такий важливий, як мовний центр і мовна периферія (остання - як резерв збереження лексичних архаїзмів). Емансипація від младограмматического погляду на літературну мову як на штучне побудова, прийняття альтернативного погляду на органічну єдність всіх структур мови, в тому числі - літературної, емансипація від зайво негативного негативного догмату письмової форми мови, продуктивне зрощування історичної лексикології та етимології - такими коротко бачаться завдання.
Список літератури
1. Трубачов О.М. Про склад праслов'янського словника. Проблеми та завдання / / Слов'янське мовознавство. V Міжнародний з'їзд славістів. Доповіді радянської делегації. М., 1963. С. 159-196.
2. Трубачов О.М. Регіоналізм російської лексики на тлі вчення про праславянском лексичному диалектизме / / Російська регіональна лексика XI-XVII ст. М., 1987. С. 21.
3. Філін Ф.П. Історична лексикологія російської мови. Проспект. М., 1984.
4. Філін Ф.П. Походження російської, української та білоруської мов. Л., 1972.
5. Трубачов О.М. Нотатки з слов'янської ономастики / / Onomastica Jugoslavica 9, 1982. С. 159 і сл.
6. Коресnу F. Zakladni vseslovanska slovni zasoba. Praha, 1981. S. 337: "chybi v jsl."
7. Cmoматоскі Т. Македонська ономастика. Скопjе, 1990. С. 223.
8. Дьякова В.І. Місцеві географічні терміни та їх роль в топонімії Воронезького краю / / Воронезьке краєзнавство: досвід і проблеми. Воронеж, 1990. С. 142
9. Смоліцкая Г.П. Гідронімія басейну Оки. М., 1976.
10. Матеріал див.: Панін Н.І. Лексико-семантичний та формантний аналіз російських найменувань текучих вод Оксько-Донський рівнини в прилеглих територій. Канд. дисс. М., 1982; Маштаков П.Л. Список річок Донського басейну. Л., 1934.
11. Гумільов Л.М. Мене називають євразійцем ... / / Наш сучасник 1991, № 1. С. 136.
12. Цит. за кн.: Борисова О.М. Лексика Смоленського краю по пам'ятниках писемності. Смоленськ, 1974. С. 142.
13. Трубачов О.М. Праслов'янська лексикографія / / Етимологія 1983. М., 1985. С. 15.
14. Див: Трубачов О.М. Слов'янська етимологія і праслов'янська культура / / Слов'янське мовознавство. X Міжнародний з'їзд славістів. Доповіді радянської делегації. М., 1988. С. 301.
15. Трубачов О.М. [Рец. на:] Черних П.Я. Нарис російської історичної лексикології. Давньоруський період. М., МГУ, 1956 / / Коротка. повідомл. Ін-ту слов'яни. АН СРСР, 25. 1958. С. 89 і сл.
16. Kiparsky V. Russische historische Grammatik. Bd. III. Entwicklung des Wortschatzes. Heidelberg, 1975.
17. Одінцов Г.Ф. [Рец. на:] Kiparsky V. Russische historische Grammatik. Bd. III. Entwicklung des Wortschatzes. Heidelberg, 1975 / / ВЯ 1977, № 1. C. 134-140.
18. Див на укр. яз.: Трубачов О.М. Етімологiчнi спостереження над стратіграфiею ранньоi схiднослов'янськоi топонiмii / / Мовознавство 1971, № 6. С. 3 і сл.: Виділення у східнослов'янській топонімії общеславянских, східнослов'янських елементів, а також інших слов'янських елементів, що мають підтвердження лише у южнославянском і тільки в західнослов'янському.
19. Залізняк А.А. Спостереження над берестяними грамотами / / Питання російського мовознавства. Вип. V. МДУ, 1984. С. 101 і сл.
20. Арциховський А.В., Янін В.Л. Новгородські грамоти на бересті. М., 1978. С. 74-76; читання збережено без поправок й у виданні: Янин В.Л., Залізняк А.А. Новгородські грамоти на бересті. М., 1986. С. 277, див. там ЧИ ЗЬід' в Словоуказателе.
21. Див Трубачов О.М. Мовознавство та історія / / Л.А. Булаховський і сучасне мовознавство. Київ, 1987. С. 120.
22. Див спеціально про це: Трубачов О.М. Історична та етимологічна лексикографія / / Теорія і практика російської історичної лексикографії. М., 1984. С. 23 і сл.
23. Trubacev О.N. Aus slavischen Etymologien: * kresati, * krasa, * kres' / / Festschrift fur H. Brauer zum 65. Geburtstag. Herausgeg. von R. Olesch und H. Rothe. Koln; Wien, 1986. S. 641 і сл.
24. Див. докладніше: Трубачов О.М. Прийоми семантичної реконструкції / / Теорія лінгвістичної реконструкції. М., 1988. С. 221.
25. О. Н. Трубачов. Праслов'янська лексичний СПАДЩИНА І давньоруської лексики дописемного періоду.